Виробники радості: Далай-лама і архієпископ Туту діляться секретами життя

Виробники радості: Далай-лама і архієпископ Туту діляться секретами життя Об этом сообщает komunist.in.ua со ссылкой на СМИ.

Про те, як не здаватися "не бою" навіть за найскладніших обставин, говорять люди із дуже непростою долею.

Хто читає: прихильники духовних практик, медитацій та поглибленої "роботи над собою". Що читає: бестселер за версією The New York Times, виданий українською мовою в 2018 році харківським "Клубом сімейного дозвілля" – "Книгу радості", котра представляє собою діалог Його Святості Далай-лами та архієпископа Десмонда Туту. Чому читає: тому що не все так погано у нашому найкращому зі світів, котрий не варто ані перехвалювати, ані демонізувати.

…Не будемо стверджувати, що ця книга читатиметься рівно й жодного разу не викличе якщо не роздратування, то, принаймні, бажання відкласти її на бік. Взяти хоча б ось такий пасаж, котрий звучить з вуст архієпископа:

Була сім’я, у якої вбили, жорстоко вбили доньку, і вони прийшли до нас і сказали, що підтримують амністію для тих, хто в такий спосіб убив їхню дочку. Батьки навіть відкрили неприбуткову організацію, щоб допомогти людям в тому місті, в якому закатували їхню дитину; вони навіть найняли на роботу чоловіків, які вбили їхню доньку і які за їхньої підтримки здобули амністію.

Пробачаючи все (і всіх) підряд, здається, можна нівелювати саме поняття пробачення, а братаючись із катами своєї дитини, не піднятися до сяючих висот, а ґрунтовно так затерти межу між добром і злом. Втім, це погляд пересічної людини, а не двох духовних лідерів, котрі обмінюється подібними історіями як притчами з прицілом, що ті чомусь навчать читача.

Власне, про лідерів і про все інше з самого початку.

Отож, у квітні 2015 року дві найрадісніші людини на світі – лауреати Нобелівської премії Далай-лама і архієпископ Туту – зустрілися в індійській Дармсалі, щоб відзначити восьмидесятий день народження Його Святості, озирнутися на прожиті роки, повні непростих випробувань, і знайти відповідь на вічне питання: як знайти радість в житті, коли нас охоплюють повсякденні негаразди – від невдоволення дорожніми пробками до страху, що ми не зможемо забезпечити сім’ю, від злості на тих, хто несправедливо з нами обійшовся, до горя від втрати коханої людини, від спустошеності, яку приносить важка хвороба, до безодні відчаю, що приходить зі смертю?

Діалоги велися протягом тижня, і всіх їх ретельно нотував журналіст Дуглас Абрамс.

При цьому, що дуже важливо, обидва співрозмовники не є такими собі благополучними байкарями, котрі сидять на призьбі (чи то пак у резиденції Далай-лами) і пашталакають про те, як це круто – пробачати покидьків та радіти тому, чому радіти в принципі не випадає. Життя обох не голубило й не балувало.

Далай-лама XIV (чиє світське ім’я – Джецун Джампхел Нґаванґ Лобсанґ Єше Тенцзін Ґ’яцо) провів у вигнанні 56 років – після того, як його батьківщину, Тибет, захопив Китай. "Якщо ситуацію можна певним чином вирішити, навіщо впадати у розпач? А якщо її ніяк не можна владнати, яку користь вам дасть розпач?", – запитує він. Його власну ситуацію ніяк не можна було владнати, тож Далай-лама став біженцем.

Але будь-яка подія має різні аспекти. Наприклад, ми втратили нашу країну і стали біженцями, але цей досвід дав нам нові можливості побачити більше. Я особисто дістав більше нагод зустрічатися з різними людьми, різними духовними діячами, а також науковцями. Ця нова можливість з’явилася в мене завдяки тому, що я став біженцем. Якби я залишився в Поталі, у Лхасі, то перебував би в тому, що часто називають золотою кліткою: Лама, святий Далай-лама", – говорить Тенцзін Ґ’яцо.

Що ж стосується його візаві Десмонда Туту, це – відомий південно-африканський противник політики апартеїду. І, до речі, перший чорношкірий чоловік, який очолив англіканську церкву в Південно-Африканській Республіці. А ще він батько чотирьох дітей, молодша донька якого, Мфо, є лесбійкою, що цілком толерується Туту-старшим.

"У нас усіх є страхи, – говорить архієпископ. – Страх і тривога – це механізми, які допомагають нам жити. Знаєте, якби ви не боялися лева, котрий би стояв ось там, і просто пройшли б повз нього, вас би вмить не стало. Бог дав нам страх тому, що він знав: нам це потрібно. Інакше ми були б безстрашними, але й дуже дурними і жили б недовго. Проблеми виникають тоді, коли страх перебільшений або коли його викликає щось не надто важливе".

Що ж іще важливо в житті, окрім двох вже озвучених настанов – не впадати у розпач (а знаходити в кризовій ситуації новий досвід) і не перебільшувати (але й не ігнорувати) свої страхи?

А важливо от що:

1. Пам’ятати, що доброта – це прояв безкорисливої турботи про інших, який в першу чергу є корисним тобі самому. 2. Знати, що труднощів насправді не існує, а є тільки завдання, які потрібно вирішувати. 3. В жодному разі не відкидати гумор, адже він – універсальний помічник при кризі особистості. 4. Не зациклюватися на удачі, бо це – ефемерне і марне поняття. 5. Дякувати долі за досвід, позаяк саме важкі випробування створюють сильну людину, здатну глибше радіти. 6. І наостанок не забувати про важливість власної думки щодо предмету, бо тільки від неї залежить твоя реальність.

Ось такі прості міркування, щодо яких слід визнати: Далай-лама і архієпископ Туту – далеко не перші, хто проповідує подібні речі. Новизна в тому, що ці настанови підсилює масштаб особистостей обох співрозмовників. "Книга радості" дещо грішить повторами одного й того ж, але все таки читається на одному диханні й легко надається до розтягування на цитати.

Улюблена, наприклад, така:

Надія (говорить архієпископ) відрізняється від оптимізму, який є більш поверховим і схильним перетворюватися на песимізм, коли змінюються обставини. Надія – це щось значно глибше.

Тож не будьмо поверхневими і полохливими оптимістами, а будьмо сповненими надіями, і нехай Будда чи Христос (чи наш власний розум атеїста) веде нас до радості та якісно кращого життя.



Джерело статті: “http://ukropnews.com/news/Virobniki_radosti_Dalailama_i_arhiepiskop_Tutu_dilyatsya_sekretami_zhittya_328371.html”